20-30-ті роки ХХ ст.
1917 – 1920 рр. відзначені докорінною ломкою системи освіти, створеної в попередні часи. Відбувався пошук нових форм, які б відповідали характеру і завданням політичних режимів в Україні.
Відомо, що навчальний заклад в нашому селі продовжував функціонувати в період діяльності Української Центральної Ради.
Прихід до влади в Україні більшовиків кардинально змінив становище в освіті. Вони прагнули створити нову школу, метою виховання і освіти якої проголошувалися «розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією, матеріалістичним світоглядом». В 1920 році в Україні створюється єдина загальноосвітня трудова семирічна школа, що мала два ступені: 1 – 4 класи та 5 – 7 класи. Кількість дітей, що сіли за парти зросла. Тому в нашому селі паралельно працювали дві початкові школи: одна – в приміщенні колишнього земського початкового училища, а інша в приміщенні церковно-парафіяльної школи.
Житель села Погорілий Герасим Микитович згадував: «Я пішов до школи в 1921 році. Вона знаходилася на тому місці, де нині стоїть пам’ятник В.І. Леніну. Палива для опалення та керосину для освітлення не вистачало. Тоді місцева влада зобов’язала батьків учнів завозити в школу солому. За спеціально складеним графіком батьки приходили до школи на восьму годину ранку і протоплювали в школі. Моєю вчителькою була Єфименко (Смірнська) Олександра Василівна. Підручник, по якому ми навчалися, називався «Сеятель». Зошитів не було і учні писали на газетах, журналах «Нева». Ні чорнила, ні олівців учні не мали. Нам їх замінювали сік бузини або буряка. Одяг учнів був простим, полотняним. Тільки дехто з дітей був обутий в чоботи або ботинки».
Для боротьби з масовою неграмотністю була створена школа колгоспної молоді (ШКМ). Це був лікнеп для неписьменних. Школу відвідували здебільшого молоді хлопці та дівчата, а також чоловіки. Жінок до ШКМ ходило небагато, бо сім’ї були багатодітними і саме на жіночих плечах лежала тяжка робота по домашньому господарству. Школа колгоспної молоді працювала у вечірній час і заняття проводили вчителі. Для навчання використовували підручник, який називався «До світла».
